Павлоградські волонтери вважають, що їх обікрав "аватар"

Про так званих «аватарів» або пияків на війни вже сказано достатньо. Мовилося і про те, що боронити Україну ідуть не лише свідомі патріоти, а й ті, кому, попри ризики фронтових буднів, кортить втекти від невлаштованого, напівжебрацького життя «на гражданці». Серед останніх часом трапляються дрібні злодії.

Нещодавно павлоградські волонтери розповіли кореспонденту 5632.com.ua про випадок, який і обурив, і змусив вкотре замислитись над темою підтримки наших захисників.

Він збирався зустрічати Новий рік у Дніпрі на вокзалі

«Це трапилось напередодні Нового року, - розповідає координатор волонтерського об`єднання міста Ганна Третьяк-Прудська. – До нас звернувся наш земляк, повідомив, що у Дніпрі у госпіталі перебуває демобілізований вояк, який потребує допомоги. Зокрема, в оформленні документів для влаштування на контрактну службу до війська.

Ми вийшли на цього чоловіка. До свого повернення з фронту він, за його ж словами, воював у складі 72-ї окремої механізованої бригади. Йому вже за 40 років, родом він із Синельникового, але, здається, життя у нього не склалося, бо має проблеми з житлом, родиною, грошима. Ми йому допомогли, а згодом він повідомив, що 4 січня має вирушати в АТО, у свій колишній підрозділ».

Ганна говорить, що павлоградські волонтери, довідавшись про його наміри зустрічати Новий рік на вокзалі у Дніпрі, запропонували чоловікові свій притулок. Боець погодився і напередодні свята приїхав до Павлограда.

«Ми його зустріли, знайшли дах над головою. Одним словом, новорічну ніч він зустрічав у затишку, - продовжує волонтер. – 1 січня я привела його до нашої “криївки”. Дівчата плели маскувальні сітки, і він їм трохи допоміг. Але поводився якось відлюдькувато, розмовляв здебільшого зі мною.

Надвечір 2 січня ми готували машину з гуманітаркою для своїх бійців у зону АТО.

Виходило так, що усю ніч до обіду наступного дня він мав залишатись у “криївці” сам. Зі своїх статків ми видали йому 60 гривень на цигарки, купили ліки від застуди…

На ранок зникли солодощі, іграшка і гроші

Ніч минула. На ранок Айна (волонтер – прим. авт.) прийшла до “криївки” і жахнулася: двері відчинені навстіж, всередині нікого немає, працює електрообігрівач, щоправда, світло вимкнене. Із наших запасів зникли солодощі, які ми приготували діткам, не стало однієї з іграшок – машинки. І шухляда з грошима, де залишалося 100 гривень, виявилася порожньою».

За словами Ганни, кілька днів вона вичікувала, чи не озветься їхній гість, бодай, вибачиться за поцуплені речі, однак той мовчав.

«Вже 8 січня я написала про все у Фейсбуці, - ділиться активістка. - Лише тоді боєць відповів мені у соцмережі. Мовляв, ніяких дитячих солодощів і іграшок він не крав.

Зізнався, що приводив до криївки сторонню людину… Моя інформація мала широкий розголос, я отримала чимало коментарів, багато засуджували чоловіка і співчували нам.

Щоправда, один користувач попрохав мене прибрати обвинувальний допис, аби не дискредитувати українських бійців. Та я вважаю, що вчинила правильно, коли оприлюднила цю історію».

Як стають "аватарами"

Швидше за все, хитруватий чоловік мав певну залежність від оковитої, вважає волонтерка. «Були деякі ознаки того, що він з так званих «аватарів».

Це не таємниця, що на фронті, зокрема й серед наших бійців, опинилося чимало таких, кого ми називаємо асоціальними елементами.

Невлаштовані у цивільному житті, без путньої роботи…

Тому вони, незавжаю чи на небезпеку, пішли на фронт. Дехто втік туди від домашніх турбот, інших змусили сімейні скандали, розлучення. Різні обставини й різні люди.

З іншого боку, багато чоловіків повернулися з війни вже іншими людьми. Я знаю не один випадок, коли демобілізовані бійці тижнями дудлять горілку, бо суспільство, держава відштовхнули їх від себе», - розповідає Ганна.

Все залежить від командира

Волонтерка переконана: з «аватарством» на фронті можна боротися. І успішність такої боротьби, за її словами, в першу чергу, залежить від командирів.

«Я не вірю, що схильних до випивки не можна втримати. У деяких бригадах до цього явища з самого початку війни ставилися поблажливо. Звідси й не бойові втрати. А щодо нашого «героя»…

Насправді, це досить непроста ситуація. Бо, з одного боку, ми мусимо популяризувати героїзм українських бійців, з іншого, не маємо права замовчувати ганебні вчинки декого з них.

Хоч, безумовно, нам слід підтримувати усіх тих, хто пішов на війну заради миру і нашого спокою тут.

Ми не маємо права відштовхувати бійців, які мають певні слабкості, повертаються додому зі скаліченими душами. Адже війна – то пекло, то іспит, який не кожен сильний чоловік витримає…» - підсумовує Ганна Третьяк-Прудська.

Думки павлоградської волонтерки збігаються з висновками іншого українського волонтера Ярослава Матюшина. 2 серпня 2016 року в інтерв`ю виданню online.ua він сказав наступне:

«Взагалі, завжди все впирається конкретно в командира. А з приводу аватарів я зробив такий висновок, поспілкувавшись з великою кількістю військових особисто, в тому числі і в п'яному стані - якщо людина в цивільному житті не вміє пити... Він, в принципі, і в армії буде аватар.

Якщо людина вміє бухати, тримає себе в рамках, в якому б він стані не був, то він не буде аватаром. Він може максимум випити, щоб заснути в спальному мішку на морозі. Але, в будь-якому випадку, я в цьому вже переконався - офіцер підрозділу, все виходить від нього».

До речі, про те, як свого часу боролися з п`яничками і мародерами у добровольчому батальйоні «Айдар», восени 2014 року розповів автору цих рядків його земляк і товариш з позивним «Лєший».

На фронті трапляються різні люди

Ось його слова: «Мародерство в «Айдарі»? Так, воно є. Так само, як і пияцтво. Але це, скоріше, виняток, ніж правило, з цим борються. У нас є своя губа (гауптвахта - прим. автора).

Був випадок, що двоє наших пішли у відпустку, але не додому поїхали, а пішли по Щастю квартири грабувати. Наші ж їх і взяли.

Чув, що одного застрелили при опорі, а другого взяли. Було й таке...

Сажу так: до нас різні люди йдуть. Більшість - за Україну, патріоти. Але є й темні особи, яких потім виявляємо. Є ті, кому важливі пільги і статус, ці під кулі особливо не лізуть. Їх мало - відсотків 10%.

Бухариків командири виганяють з батальйону. Спочатку «губа» - потім виганяють. Щоб не воювали з «білочками»».