Валентин Резніченко: «Без інфраструктури країна не живе, тож з неї ми і розпочали…»

Валентин Резніченко очолював Дніпропетровську облдержадміністрацію близько чотирьох років. Це був дуже непростий період – як для регіону, так і для всієї країни (2015-2019 рр.). Але, на подив експертів, саме в ці роки область розвивалася, мабуть, найбільш швидкими темпами.

У селах з’явилися якісні дороги, ними до нових навчальних закладів поїхали нові шкільні автобуси; відремонтовані сільські амбулаторії отримали новітнє обладнання; в найвіддаленіших куточках області відкрилися стадіони, дитячі майданчики, парки і сквери. В обласному центрі була створена одна з найкращих в країні дитячих лікарень – Центр матері та дитини ім. Руднєва.

І таких проєктів було не десять, не сотня і навіть не тисяча. А дві тисячі. Саме стільки команда Валентина Резніченка встигла реалізувати в рамках програми «Перезавантаження Дніпропетровщини».

– Понад 2 тисячі найрізноманітніших проєктів ваша команда змогла втілити в області за тисячу п’ятсот п’ятдесят сім днів. За таку результативність ЗМІ називають вас одним з найуспішніших українських губернаторів. Як ви відбирали напрями та населені пункти для своїх проєктів?

– Все це важливі для регіону проєкти. Але вони дійсно дуже різні. Є масштабні – як обласна лікарня ім. Руднєва, а є умовна сільська дорога довжиною 5 км. Перший реалізовували кілька років, а для другого було достатньо кількох тижнів. Це складний механізм, якому треба було дати рух. Коли ми тільки-но розпочали, то виявили практично «нульовий» банк проєктів. Тобто їх просто не було. Бажання щось зробити у людей було, а проєктів – не було. Приходить голова сільради і просить побудувати школу. І його прохання зрозуміле. Адже по області об’єкти освітньої інфраструктури, в кращому випадку, представлені будівлями 70-80-х рр. минулого сторіччя. А проєкту в нього немає. Тоді цей голова сільради бере з архівів старий проєкт, розроблений ще півстоліття тому, і просто перераховує його за сучасними цінами. Але так побудувати новітній дитячий садок або школу неможна. І справа не тільки у застарілих нормах або невідповідності нинішнім регламентуючим актам. Така установа по функціоналу не відповідатиме запитам сьогоднішніх дітей.

– Серед проєктів, реалізованих вашою командою, багато дитячих садочків і шкіл. Причому серед них – нові об’єкти, побудовані «з нуля». Чому так?

– Я не ідеаліст, але все одно людина повинна щиро вірити в те, що вона робить. Ми задумалися: а яким взагалі повинен бути проєкт, щоб в такий заклад хотілося привести власних дітей? Взяти ту ж школу в Юр’ївці. Ми туди зайшли, а дитячий туалет загальний, тобто один і для хлопчиків, і для дівчаток. Навіть перегородки немає. Запитуємо, мовляв, як це? А нам відповідають, що за державними будівельними нормами (ДБН) так і повинно бути. Зрозуміло, що в таку школу віддавати дітей не захочеться.

З цього ми й виходили. Я завжди знав, що потрібно робити добре. Не для того, щоб комусь сподобатися, а щоб зробити якісний продукт. Сподобатися всім неможливо. Тому мав на меті зробити справу на совість, щоб сподобатися самому собі. Я впевнений у тому, що без інфраструктури країна не живе. Тож з неї ми і розпочали.

– Говорячи про інфраструктуру регіону, в якому стані ви її отримали, прийшовши на посаду губернатора Дніпропетровщини?

– До цього призначення я був директором державного підприємства «Український державний центр радіочастот». Щоб було зрозуміліше, ми – це ті люди, які стояли біля витоків впровадження в країні технології 3G. Багато хто вже забув, що були часи, коли в Україні не було 3G. Тоді я жив у світі, де головною турботою були частоти, їхній розподіл, наявність Інтернету в метро. В людини, що працює в Києві й очолює спеціалізоване підприємство, коло проблем було зовсім іншим. А потім я приїхав сюди і на одному з перших прийомів зустрів двох жінок. Вони мені кажуть, що в них у Волоському немає води. Подумав, що за біда? Поверніть кран, і буде вам вода. А потім з жахом усвідомив масштаб проблеми. Як виявилося, води немає в принципі. Питну їм привозять цистернами, її потрібно купувати; а технічну люди носять відрами з Дніпра. У 21-му столітті! У Волоському, тобто в 12 км від обласного центру! Ба більше. З’ясувалося, що централізованого водопостачання немає не тільки у Волоському, а й у багатьох інших населених пунктах області. Люди будують спеціальні бетонні ями, щоб запасати воду. Причому вона коштує чималих грошей. Для людини з великого міста це був шок. З таких ось зустрічей і вимальовувалися пріоритетні напрями. Немає води. Бракує місць у дитячих садочках. Бракує безпосередньо дитячих установ. Я не хочу хвалитися, але ми побудували і реконструювали понад 60 садочків.

– Якщо говорити про витрачені гроші, то вашій команді вдалося при цьому ще й економити – за рахунок переведення всіх закупівель на систему ProZorro. Ви були першим в країні губернатором, хто зважився на такий крок. Чи зустріли ви опір при його реалізації?

– Питання ProZorro – це історія не тільки про прозорі торги. Не тільки про те, що тепер тій самій будівельній компанії не треба їхати до Києва, з кимось домовлятися, отримувати замовлення, давати «відкат». Нам було необхідно зламати невіру самих підрядників – реальних і крутих – у те, що можна взяти участь у торгах і виграти їх. Ми вели роз’яснювальну роботу. І це дало результат. Якщо на самому початку торгами цікавилися одиниці, то на кінець третього року було 15 тисяч підприємців з усієї Дніпропетровщини, які активно брали участь у тендерах.

Держава встановила планку на рівні 200 тисяч гривень. Для замовлень меншої вартості торги можна було не проводити. Але я сказав, що це не має значення. Тому ми абсолютно всі тендери перевели на ProZorro. У підсумку за 4 роки моя команда змогла таким чином заощадити для регіону 3,5 млрд. грн.

Ви очолюєте список партії «Пропозиція» в обласну раду. Чи надходили запрошення від інших політичних сил?

– Так, надходили. Але я серйозно не розглядав жодне з них. Мені, як мінімум, не по дорозі. Причому з деякими не по дорозі, тому що вони мені чужі ідеологічно, а з деякими – тому, що у них в принципі немає жодної ідеології. А я переконаний в тому, що потрібно робити тільки те, у що ти віриш.

– Ключовий меседж «Пропозиції» полягає в необхідності нарощування повноважень місцевого самоврядування. Фактично, ми говоримо про завершення реформи децентралізації. Як ви її оцінюєте? Чи належним чином вона була реалізована?

– З децентралізацією сьогодні проблема. Ця реформа не завершена. І в неї зараз немає лобістів ані в Кабміні, ані в Офісі Президента. Хоча вона була і залишається базовою реформою, в яку я вірю. Звичайно, її потрібно було завершити. І те, що вона зараз зупинена, по суті, на півдорозі, сильно відкидає нас назад. Ми втрачаємо час.

– Поясніть будь ласка.

– Реформа децентралізації не ідеальна. До неї є безліч питань. Але не все так просто. Наведу приклад. Дивно було б не їхати в Іспанію через те, що не досконально вивчив мову. Зрозуміло, що спочатку людина говоритиме іспанською погано, потім краще, потім взагалі без акценту. Але якщо вона спочатку приїде до Іспанії і вже на місці почне вдосконалювати мову, то процес піде швидше. Адже там середовище, там мовний досвід, там можливість в оточенні носіїв виправляти власні помилки. Аналогічно з децентралізацією. Відразу ідеально не буде. Це цілком нормальний процес, який треба було довести до логічного завершення. А ми ніби зависли в літаку між Іспанією та Україною, так і не вирішивши, вчити нам мову «до» чи «після».

– Запропоновані сьогодні варіанти перегляду реформи децентралізації вас не влаштовують?

– Погана думка переглядати реформу під час її проведення. Нерозумно проводити ревізію того, що ще не зроблено і в результаті не буде зроблено ніколи. Моя позиція така: давайте реалізуємо версію 1.0, потім версію 2.0, версію 3.0. Уже в процесі будемо вдосконалювати систему і вчитися. Як у спорті. Поставимо планку на один метр, потім на півтори, потім на два. А у нас вийшло, що через метрову перешкоду навчилися стрибати, через півтораметрову теж, а потім нам несподівано дали баскетбольне кільце та запропонували кидати м’яча. Мовляв, ви погано стрибали і не досягли двох метрів, тому тепер будемо грати в баскетбол. Про які результати тоді можна говорити?

– Які ваші пріоритети в разі перемоги партії «Пропозиція»? Можете назвати ТОП-3?

– Інфраструктура, інфраструктура і ще раз інфраструктура. Дороги, лікарні, садочки, школи, той же стадіон у Софіївці, про який ми говорили. Ми зобов’язані завершити те, що ми розпочали. Це пріоритет номер один.